Христодул

Еладська Православна Церква об’єднує біля 80 компактних єпархій на території Республіки Греція. Проголосила незалежність 1833 року під тиском держави. 1850 року цей незалежний канонічний статус Церкви було визнано Константинополем, який надав Церкві в Республіці Греція статус, що є подібним до автокефалії, але зберігає певну залежність Церкви від Вселенського Патріархату.

В Еладській Церкві діє синодальна модель управління, тому Архієпископ Афінський формально є не главою Помісної Церкви, а головою Священного Синоду Еладської Церкви до складу якого входять всі правлячі єпископи (і не входять титулярні).

Як пише Сергій Говорун, «Подібні спроби архієпископа викликали різке протистояння як держави, так і Константинопольського Патріарха. Держава побачила в цьому намагання скріпити в суспільстві роль як Архієпископа, так і Церкви в цілому. Що ж стосується Константинопольського Патріарха, то він побачив в цьому серйозне зменшення своїх прав на Грецьку Церкву, оскільки при Архієпископі, який є лише головою Синоду, саме Патріарха [Константинопольського] греки вважають духовним главою Еладської Церкви».

Іншим проектом нового архієпископа було остаточне закріплення за Еладською Церквою прав на 36 єпархій, що розташовані у східній Греції або на так званих «нових територіях» (перейшли до Греції від Туреччини в результаті балканських війн 1912-1913 рр.). До входження до складу Греції ці єпархії знаходились в юрисдикції Вселенського Патріархату. 1928 р. їх долю було визначено складним спільним рішенням Вселенського Патріархату, грецької держави та Еладської Церкви. Результатом компромісу стала складна модель управління: формально єпархії лишились у юрисдикції Константинополя, але права управління перейшли до Священного Синоду Еладської Церкви.

Водночас, як прогнозують експерти, з входженням Греції до Євросоюзу та можливим відходом від керування Церквою Архієпископа Христодула протистояння між Еладською Церквою та Константинополем буде поступово послаблюватися.